Усе минає. Минає біль, минає радість... І так мине усе, що буде.
Минають люди...
А що зостанеться? Зостанеться блакитне небо, земля и сонце, наш суддя,
Мину и я...
Залишаться мої слова. Переплетуться з чужими і нестимуть у люди те, що треба, ті чужі слова
Дарма.
Дарма так думаете. Вони ж мені, як діти. Вони ліпше загинуть,
Ніж нестимуть
Не мої думки, не мої заклики, не мої прохання,
Не мої зітхання,
Не мою тугу.Вони ж мене не переживуть. А разом з нами загинуть і Кобзар, Сковорода,
Така біда...
Загинеш, Україно. Окрадуть, розтягнуть, колись таки навіки.
Зостанемось каліки.
І ти, і я, й окрадений, безрідний твій народ,
От.
Усе мина
© Copyright: Света Кушнарёва, 2013
Свидетельство о публикации №113022212088
Свидетельство о публикации №113022212088
Рецензии