> з Марселя Байера <
І очерет стоїть над землею, звисає
собі спокійно. Очерет стоїть, а
я не чую нічого.
У світлі, бачиш,
ще хвощ, хитросплетіння і оберемки.
У очереті дзвенять питання.
Хмари вгорі. Обличчя. Дихання,
вплетене у розмову. Так само,
як в очереті, так і у павутині - непевно.
Попіл. Чад. Очерет схиляється -
ти говориш - він сягає далеко аж
у палаючий квітень.
І я нічого не бачу.
Очерет
© Copyright: Кейт Кролевська, 2013
Свидетельство о публикации №113022211357
Свидетельство о публикации №113022211357
Рецензии
