> з Марселя Байера <
Мастика, ледве достатня, аж поки
не нашкребеш з кутків,
все ще чорніє, але вже помірно.
Так і малюють вони, Берт, Берта, Лені, Марта,
Вальтер, ще з дитинства тим їхні капці.
Рівномірно роблять їх блискучими, і гидко
липне вона; чи не липне, але шкіра вже
чиста. Обірвана нитка... Я був ще до того:
напівкругла фігура з чорними нігтями
і напівсловом в вустах, цілком
у фальшивому місці, наче викресленому з часу, як
я сам, бо шкіра невчасно злиняла.
Ламаний звук, так що викреслюють далі і
далі, неголосно, інші "напів", тільки лишають
шкіру, однокольорову, тонку.
І нарешті - туди, де замащена
шкіра зникає, але я
і не там - мене складено в ящики.
Мастика
© Copyright: Кейт Кролевська, 2013
Свидетельство о публикации №113021908740
Свидетельство о публикации №113021908740
Рецензии