Горить лампада... свiтлий лик Христа

Горить  лампада...  світлий  лик  Христа...
Поклони  б'є  старанно  сива  мати.
Син  дивиться  з  Баграмського  Хреста:
Як  втішити  стареньку,  що  сказати?

У  матері  в  волоссі  -  сивини...
Одній  на  світі  доживати  сумно.
Синок-солдат  не  повернувсь  з  війни...
В  чужій  країні... ні  за  що...  бездумно...

А він  був  у  вдови  єдиний  син.
В  Афганістан  тоді  таких  і  брали...
Привезли  в  цинку...  Плакати  над  чим?
На  міні  підірвався...  щось  зібрали...

Посмертні  залпи...  зайві...  і  слова...
Поховані  надії  у  могилі.
Не  знає  бідна  й  досі,  чи  жива...
З  портрета  сина  очі — добрі  й  милі...

Останній  грім  салюту  відгримів,
І  для  “сліпців”  давно  прийшло прозріння.
Болючі  струни  чистих  почуттів
Геть  заснувало  суму  павутиння.

Схилилася..,  колише  тихо  біль...
Невиплаканий, наче  згуба  в  серці...
Втішати   -   це  немов  на  рану  сіль...
Лиш  ниточка  життя  на  скронях  б'ється.