Любить Жора оковиту.
Він – немов живе барило.
П’є горілку з цукру, жита,
Пиво, брагу та «чорнило».
А як трохи захмеліє,
Жорі – море по коліна.
Він тоді горить, не тліє,
Вибухає, наче міна.
Штурханів дає дружині,
Дістається тещі, сину.
– Повбиваю, – кричить, – свині,
Запакую в домовину!
… Та, мов хвилі в синім морі,
Промайнули дні бурхливі.
Час настав спочити Жорі:
Вже – цироз, і скроні сиві…
Та синок почав біситись.
Часом схожий на чортяку.
Тільки вип’є – лізе битись,
Татусю дає в мордяку.
– Боже! – Жора гірко плаче, –
Ну за віщо маю кару?
І тут чує: «Гей, козаче,
Ти не бачив ще кошмару!
Лиходіяти не треба,
Бути схожим на тварюку.
Ось коли злетиш до неба,
То пізнаєш справжню муку!».
… У житті таких, як Жора,
Зустрічаємо не рідко.
Будьте певні: є «контора»,
Що веде їх облік чітко!
Бiйтеся пекла!
© Copyright: Бурчак Ворожбянский, 2013
Свидетельство о публикации №113021503169
Свидетельство о публикации №113021503169
Рецензии
Гарно написано! Шкода алкашам здебільшого ніколи читати...
Алёна Костина 23.03.2013 20:07 • Заявить о нарушении
Алёна Костина 23.03.2013 20:07 • Заявить о нарушении
Дякую, алкаші читають інші твори, бо вони - потвори.
Бурчак Ворожбянский 23.03.2013 22:24 Заявить о нарушении
Бурчак Ворожбянский 23.03.2013 22:24 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.