Божий дарунок

Божий  дарунок

Ця  історія  ще  та!
Не  кажу  худого.
Дід  Панас  завів  кота,
Мов  вогонь  рудого.

Якось  кіт  із  дому  збіг.
Шмигнув  на  бруківку.
Та  на  дерево  заліз,
Під  саму  верхівку.

З  хлопчаків  ніхто  не  зняв:
Ризиків  не  хочуть.
Кіт  підняв  шалений  «Мяв!»
Та  мявчав  до  ночі.

Цілий  вечір  дід  з  ним  б'ється.
Вже  зморила  втома.
«Може  дерево зігнеться,
Кіт  стрибне  до  долу?»

Л'ється  лайка  не  різка:
Весь  у  діло  ринув.
Взяв  у  жінки  мотузка,
На  вербу  закинув.

Вже  схопить  кота  хотів,
Але  лихо  сталось:
Добре  дерево  схилив.
Мотузка  зірвалась.

Стовбур  в  небо  враз  пішов.
Лише  листя  жменька.
Дід  Рудого  не  знайшов,
Хоча  звав  гучненько…
                _
В  той же  час,  в тім самім  дворі,
Де  верба  скрипіла,
Дівчинка  сиділа  в  горі:
Котика  хотіла.

Є у  дівчинки  мета.
То  ж  звернулась  прямо:
«Боженьку,  даруй  кота.
Буду  слухняна!»

Раптом  щось  загуркотіло,
Націлене  влучно.
Вільно  у  вікно  влетіло
Та  м’явкнуло  гучно!

Батько  зразу  білим  став?
«Як  воно  збувається?»
Мати:  «Якщо  Божий  Дар,
Нехай  залишається»

Котик  не  хотів  тікати.
Щоб  казці  не  зрадили,
Донці  не  потрібно  знати,
Як  з  дідом  поладили.