Неначе учора зам нила серце...

І не кажи, неначе учора замінила серце,
а він вже знову коханий знайомий.
Щось дивне зі мною зробив лікар,
а тепер не відповідає на листи.
Уявляєш, я відчуваю вітер,
у вологі руки його беру і він ніби тане,
дивно, бо разом з ним, ніби тану я.
Гадаю учора, коли читала книгу,
щось там прочитала таке знайоме,
що тепер несвідомо цитую того
невідомого, до учора, автора.
Так, ти правий, я дійсно стала іншою,
так багато хворіла, а тепер,
лише замінила серце і стала, певне,...гарнішою?
Емоційно я стала легшою, більш жіночною,
більш на маму схожою.
Пам'ятаєш, коли набивала тату,
під серцем, казала, що можливо пізніше його зміню?
Та чи думав ти, що я казала про серце?
Трохи дивно, що нове серце вже його покохало,
як стара хвороба, певно кохання ховалось у крові?
Та тепер воно стало добрішим,
зовсім мені не спричиняє болі...
Як гадаєш, а може все зміниться?
Може нарешті я буду належати тільки йому?
Та ти правий, це дивно, що зникає лікар,
адже ж я серце довіряла йому...
***
Мне всегда она казалась странной,
но манили большие эти наивные глаза.
Я когда брал скальпель в руки,
хотел только одного, ее недостаток убить.
У нее в голосе столько горести,
так просила в новое сердце излить
больше злобы и женской гордости,
а я хотел ей другую любовь внушить.
Да, я ощущал себя лекарем,
когда она получала наркоз,
но из глаз ее любимых и влажных,
все катились дорожки слез.
На бледной коже у сердца не изысканное тату,
и я резал ее, словно открывая дверцу,
словно смогу извлечь вместе с сердцем
ее прежнюю, ту что люблю.
Я лишь раз прикоснулся к этому испуганному органу в груди...
Я зашил ей у сердца дверцу,
Никто новый туда не войдет,
И уж если судьба так захочет, то забудет ТЕБЯ она.
Ну а ты, ты пожалуйста помни...