Це був ти, я... Це були спогади...

    Я прилягла на мить на подушку і відчула, що мене відносить у дуже далеку подорож. Я знала, що ця подорож охопить мене повність. Я відчувала, що вона вирве мене із цієї затхлої і рутинної реальності.  Із реальності, де кожен день робить нас нездарами, лінтюхами, де кожне слово - образа або скалозубство, де більше не панує світло, звідки хотілось би утекти...
   Подорож... Яка ж вона далека! Яка ж вона прекрасна! Подорож. І відчувши, що я поринула у світло, я зрозуміла, що вона почалася. Сподіваюся, цього разу вона безкінечна...
   Ось маленька колібрі присіла на край балкону. Яка ж вона крихітка! Цього разу все реальніше. Можливо прокинутися? Тоді, мабуть, наступна подорож буде ще більш реальною. А тоді знову про... Як же ж тут красиво! Умммм. Вітер такий теплий, такий п'янкий та ніжний. Сонце немов тепліше. Начебто очі мені завжди брехали, що все таке темне. Я вдалечі побачила пальми. Вони такі спокійні, високі. Біля балкону так багато оливкових дерев! А небо. Яке ж воно....чисте...таке веселе. Невже там дійсно є янголи? Повітря переповнене чимось таким знайомим. Що ж це? Хтось поклав свою руку біля моєї. А. Це ти. Що? Це ти? Хто ти? Чому я тебе не бачу? Страх кудись щезає! Що це? Це ти, напевно, на мене впливаєш так. Якби я хотіла побачити твоє обличчя! Я бачу тебе щоночі. Ти такий рідний... Чому я не знаходжу тебе у реальності? (усміхнулась) Твої обійми... Таких рук як у тебе я ще ніде не зустрічала. Сильні...дуже сильні але...ти так тендітно мене ними обіймаєш. Не цілуй! Дай насолодитися безневинністю цих почуттів. Ти ковзаєш свїми пальцями по моїх руках...по моїх плечах...по шиї. Ти торкнувся моєї щоки... Який же ти теплий. Такий ніжний. Слів не вистачає! Мозок просто не в стані описати те, про що так голосно репетує моє тіло! Твій подих десь там позаду. Він такий заспокійливий... Я не чую твого голосу але я знаю, що ти мені говориш...хоча тут можна і без слів. Ти. Я відчуваю що ти високий. Я не повернуся обличчям. Ні. Я знаю, що ти тоді щезнеш. Залишся поряд. Ще на мить. Твоя шкіра така ніжна, мов оксамит. Ах! (посміхнулася знову) Твої губи знову торкнулися мого передпліччя. Таке враження немов мене пронизують сотні голочок з ендорфіном. Продовжуй! Торкнися ще раз! Нужбо! Поцілуй мене ще раз туди ж! По... О, так!!! Як це приємно! Твої губи такі гарячі... Твій поцілунок мене краде. Він краде мене далі, глибше у подорож!
   Де я? Куди....? А, ось ти де! Заспокоїв. Не роби так більше! Мені стало страшно, що ти зник! Ти мене роздягнув? Навіщо? А як же безневинність кохання? Чому я не боюся? Чому я не хочу тобі перечити? Це квітка? Лілією по спині... Ти просто чудо. Цей букет почуттів! Ніжність. Довіра. Щирість. Доброта. Ласка. Задоволення. Пристрасть. Це починає плавно і дуже повільно збуджувати... Але не на стільки, щоб хотілося сексу. Просто збудження. Таке безобідне. Наївне. Ти проводиш так лагідно кінчиками пальців вздовж усього мого тіла...повертаєшся на початок і робиш те ж саме знов і знов. Я відчула твій подих. Наблизься! Таке тепле дихання по шиї... Поцілунок у плече... Ти знову почав мене гладити рукою. Я відчуваю що ти взяв правою...ні, лівою рукою мою ліву долоню. Твої поцілунки залишили гарячі сліди по всій руці. Вони поступово і так повільно охолоджуються... (усміхнулась) Це сердечко, правда? Я вгадала, ти намалював сердечко на моїх сідницях? Ти поцілував мене між лопатками... Зачекай! Я хочу розвернутися до тебе обличчям! Придумала! Зав'яжи мені очі!!! Я тоді тебе не буду бачити і ти не щезнеш, правда?
    Ах! Ти послухався мене...(усміхнулася) Візьми мою руку і піднеси її до свого обличчя. Я хочу відчути який ти! Ти посміхаєшся! Я відчула складочку у тебе на щічці. Це так мило. А це твій носик. Холодний... Ти замерз? Ні. В мене теж ніс завжди холодний. Ти точно не замерз. Брівки... Такі густі. Ти мужній. Твої очі. Вони...вони мабуть темні. Шкіра така ніжна. Ось вони, твої губи... Як же я їх люблю. Так, так, я знаю, що я вперше їх торкнулася але...але вони..вони мене торкалися! Я пам'ятаю кожен їх дотик... Широкі скули... Нахилися! Я хочу вдихнути твій аромат! Жалко,  що в природі немає таких... Я б постійно користувалася твоїм ароматом... Він такий...його не відчути. Точніше відчути але не вирізнити і не описати! Ну, ти розумієш про що я кажу. Ах! Ти доркнувся губами моїх вуст... Повтори це. ... Ні? Я відчула, що ні... Ти пестиш мене по щоці... Це, мабуть, вказівний палець. Губи... Ти нарешті торкнувся їх рукою. І губами! Ти повторив цей дотик! Дякую... (усміхнулася) Ти поцілував мої повіки... (знову посміхнулася) Ти грієш мого носика. В мене посмішка з обличчя не спадає...
   Я хотіла зняти шарфик з очей аби тебе побачити але помітила, що його немає... Немає ніякого шарфика!!! Я не сплю! Це...це був живий сон. Це були спогади... Це був ти,я... Я і забула, що я незряча... А сон був таким реальним...і ти...був таким...реальним.