Людей тривожить снiг
Що на вулиці так марно пропадає
Який згаса бистріше сліз на сонці
А ми все чекаємо, у своїй сторонці
І топчимо, без думки про турботу.
За жалюгідністю думок, без сумніву
Ми охололи.
Коли ж настане час озирнутися навколо
Щоб вгледіти той жах, той сором
Котрий дозволили без радощів в очах
Хіба останній промінь в нас зачах?
Чому не хочемо дізнатись
Що там росте в темнім гаю
Який здавна нам марив очі
Про який ти мрієш уночі.
Людей тривожить снiг...
© Copyright: Леся Метелик, 2013
Свидетельство о публикации №113020401438
Свидетельство о публикации №113020401438
Рецензии