Пройде, можливо, часу небагато...

Пройде можливо часу небагато
Згадаєш ти про мене і прийдеш на моє свято.
А це свято похорони твої,
Та ти не бійся - це лише в моїй душі.

Ти думаєш, що як прийдеш,
Все знову там перевернеш,
Та спізнишся ти років так на п’ять,
Тепер я вже щаслива, не хочеться тебе впускать.

Навчилась жити я без тебе,
Нема тебе в моїй душі
Тепер вже й не згадаю все те,
Про що колись писала я тобі.

Ти як живеш?
Напевно одружився,
Мене не проведеш,
Я бачу - ти навіть не змінився.

Що, став одинаком?
Таким, як був до мене,
Тепер сидим ми за одним столом,
І вип’єм не одну за все те...

Все те, що колись було між нами,
(Всіх подробиць не згадаю навіть я)
Була вже я із різними чоловіками,
Ти скажеш: “Жаль, ти вже не моя.”

Твоєю ж я була колись,
Сам ти мене відпустив,
А, може, ми характерами не зійшлись
Або хтось з нас когось недолюбив.

Не треба про минуле нам жаліти
І згадувать колишні помилки,
Адже в минулому нічого не змінити,
Потрібно просто далі правильно дійти.

Щось ми з тобою довго засиділись,
Згадали все те, що було колись.
Вже все-одно любили – не любили,
Та все ж жаліємо про те, що розійшлись.

Та, може, ще з тобою будем разом,
Забудем всі ті помилки
І просто будемо щасливі,
Та не такими, як тоді.