Другу

А пам'ятаєш, милий друже,
як ми колись давно жили,
не пропускали ні калюжі,
води так спокій нас манив.
Ми знали їхню глибину,
з сусідніх в більшу воду гнали,
канали рили під мости,
порти на суші будували.
Коли машини проїзджали,
вся праця наша пропадала,
але на цьому не здавались,
усе по новій будували.
З паперу кораблі пускали,
їх називали подруг іменами.
Машини дамби руйнували,
дівчата будували з нами.
Дощі вщухали, сонце гріло,
під небом разом ми росли.
Наш одяг сохнув, сохла шкіра,
із днем дорослішали ми.
З дівчатами не дамби ладнували,
стосунки намагалися звести.
Але все бігали, все грали,
проблеми просто підросли.
Торкались до життя дорослого,
його боялися ми результатів,
вже знали, буде нам не просто,
коли від мами очі почали ховати.
Розбиті вази стали дрібницями,
їх замінили розбитими ногами.
Не щодинники з одиницями,
а на тілі відмітки, шрами.
Школа, інститут, хтось в солдати,
медалі та листи похвальні.
Не змінними були стільці та парти,
а також смак їжі з їдальні.
Кава ставала усе смачнішою,
з димом була іще ліпшою.
Іра в класі була найгарнішою,
тепер дитину виношує.
Згадай, як ховались в підвалі,
кого любили признавалися.
Наркомани там жили п'яні,
слухали в темряві і боялися.
Скільки разів в небо змія пускали,-
я пам'ятаю, двадцять чотири.
Ми разом з ним у вись підлітали,
ніби у нас виростали теж крила.
З того часу минуло три президенти,
вісімнадцять балконів щодня.
Стали друзями опоненти,
друзі стали, як друга рідня.
Хтось забувся, когось втратили,
пам'ятали ми один одного точно.
Ігор поїхав в Ірак по контракту,
Юлька його вчиться заочно.
Сумую іноді на минулим дуже,
ким я став, яким колись був?
Я пам'ятаю все, мій друже,
а кажеш ти, що все забув.