R:
Маріє, крає небосхил…
Пробач за цей сумний мотив.
Немов, хтось душе перелив,
Не дочекавшись дивних див.
І хай довкола все зомліє –
Навряд чи Всесвіт нас зігріє…
Та попіл праху не зітліє.
Дай відповідь на се, Маріє…
1)
Скільки потрібно часу,
Щоб браму оту зірвати
Із людей того класу,
Що не в змозі її відчиняти?
Скільки потрібно сили,
Щоб ворожість перебороти
І не попасти на вили,
Зриваючи ті сильні ноти?
В зелених очах бездонних
Здогадок величний зміст,
Та ран невимовно глибоких
Прірви протягнутий міст.
R.
2)
Чого нам чекати й навіщо,
Якщо це не рік і не два,
Якщо це трішечки більше
Й без пересторог, а дарма?...
Як вміти бути паралеллю,
Що завжди усіх перетне?
Кому віддаватимеш землю,
Коли ще твій час не мине?
В очах сірих навіки
Світло серед безодні,
Прозорі й яскраві ріки,
Та таємниці підводні.
R.
Марiэ
© Copyright: Екатерина Феб, 2013
Свидетельство о публикации №113013112021
Свидетельство о публикации №113013112021
Рецензии