Любов

Об долю, ти поранила всю  душу,
Провина?.. – ні!  Біда додолу гне.
Черства любов, вложила на подушку,
Дивилась в очі й  не бачила мене.

Коли ж й крізь сон в любові признавався
І, мов з тобою, з подушкою завмер.
Переконалась, як в тебе закохався!..
Й очима  мовчки  ніжила мене.

Вагон розлук чекав не за горами,
Не врятувала втрати і весна.
Ти не відчула біль душі від рани
Й загублений свій спокій  не знайшла.

 …Пробач за те, що ритм життя порушив,
З любов’ю долю ніч не обмине.
 Заснеш в сльозах, втопивши в них подушку,
Її обцілувавши, як мене.

В житті шлях долі істина підкаже,
Коханням  серце  зболене зцілить.
Його слізьми і горем не обманеш,
Воно бажає тільки лиш: -
 Любить!.. Любить!..   Любить!..


Рецензии