Зорепад

Сонечко до нас всміхалось
Й квітував весняний сад,
Вечорами, як здавалось,
Ради нас був й зорепад.

Нині ж осінь розіпнула
Душу сумом розставань,
Бо про радощі й не чула
В світі розпачу й страждань.

Дощ із хмари поливає
Чорні стовбури дерев,
Тугу чорну навіває
Під постійний вітра рев.

Повернути те бажаю,
Що було й чого нема,
Щастя нині не чекаю,
Вже постукала зима.

Та ще й досі не забув я
Зустріч ту й квітучий сад
Та блаженство, що відчув я
Під вечірній зорепад.
14.12.10.


Рецензии