Порвало

Братішка, твій розум вже зовсім спраглий
Вони засирають твої колодязі
І дух над тобою такий, падло, наглий
А тільки скажи, що тобі не подобається

Твій Краків горить у червоній цеглі
Збирай валізи - і нахуй з міста
Збиваються мрії, як кулею кеглі
За спиною вічна твоя альта-віста

Вона ж усе ближче і ближче стелиться
Цілує сліди твої, міряє тіні
Сьогодні хтось інший за тебе телиться
І інші люди кричатимуть
"СВИНІ!

Ви все провтикали, яка там пам'ять?
Ідіть похмеліться, покурвлені діти!"
Давайте швидше,бо сроки не бавлять
Та й скоро привалить це грьобане літо

Тебе ще згадають у місті, Братішка
Помоляться, може, назвуть маргіналом
Та точно тебе не вкладуть до ліжка
І не запросять на каву.

* * *

Коли тобі
сімнадцать
єдиною проблемою може
бути
Срана вагітність твоєї дівчини
Але ж ти
не хочеш вагітності
Тому сиди і кури траву
придурок.

* * *

Я міг би взяти зорі
І кинути комусь до ніг
Стягнути срані зорі
І прямо до п'ят, розумієш?

але ця бидлота і їх
розтоптала би в порошок
і занюхала
Занюхала мої зорі, розумієш?

* * *

Будда сидить і плаче
просто ридає над нами
Я би порадив, радше
Поржати над тими сльозами

Бо нахєр нам чути глухеньких?
Нахєр нам божі справи
Буває самі, по-тихеньку
себе уважаєм богами

Якщо Будда бачить голих
людей, себто їх усередині
Нехай мені видасть голок
я виш'ю між нами медіум.

* * *

Недолугість твого існування
породжує сум і маразм
І може, для когось лиш раз
Приходить оте покаяння

Та ти не дарма малювала
В душі бойовими нотами
А потім, чоботями-ротами
Змальоване нахуй ламала

Тепер же відкрились очі
Альтернативність упала
Для тих, кому того мало
Прошу подивитись у ночі

Побачиш себе - атлічна
Як ні - ну всього найкращого
Тобі, як приходу нашого
то справа така вже звична

* * *
 
Скоро ми зникнемо з телеекранів
Про нас не зніматитмуть документалок
І звісно, що нам не дійти до Каннів
Для нас тут відміряно зовсім мало

Ми будемо просто знімати секунди
А потім стирати, крок за кроком
І хай наша пам'ять проводить бунти
Я все це залишу за спільним порогом.

* * *

Єднання ніколи не буде звичним
противитись буде дурість одвічна
Ти ж не втикай,а подумай тричі
Чи треба тобі та любов пост-хімічна?

Ти рятувала мою свободу
тепер час розплати, не буду дурнем
Візьму свою тупість, жбурну у воду
К ***м собачим та хвилям бурним

І лірика стала такою засраною
Можливо, не варто про те і досить
Кохання не буде ниткою красною
Та хто ж і його виносить

* * *

Ті, хто не бачать майбутьного
Здатні побачити простір
Як риба з водою мутною
Що так її течія носить

Не варто гадати про сонце
Зогниле таке, сердите
Ти просто щодня у віконце
дивись, чи живі ще діти?

Так, то можливо, згуба
Можливо, катові руки
та поки не врізав дуба -
Терпи, сучаро, ці муки

Тепер ти побродиш світом
Ти сам відтепер - порожнеча
Повернишся, якось, літом
Тоді й перетремо про
вищі
найкращі
речі.

* * *

Хай думає все, що завгодно спільнота
Мене то так пре. Мені обіцяли
Усіми навколо керує сволота
Кого ж ви на ролі прибацнуті взяли?

Ми спали удвох, розмовляли - направду
І хай тільки писне хто-небудь про статус
У нас тут, рєбяткі, приватна влада
І бог його знає, як так могло статись

У нас із тобою - майбутніх купа
Аби не забути, аби не забити
Із нас тут сформують окрему группу
Прощальний наказ убити.