Іржа виникає повільно:
Спочатку маленькою цяткою.
Вгризається в душу підло,
Підступно, висмоктує п'явкою.
Її не замажеш мастилом
Улесливої брехні,
І потім вже не зупиниш,
Хоч що б не казав мені.
Вона проступає зовні,
Пошкоджує серце і тіло.
Ти не відчуєш болю,
Я ж - бачу, мені наболіло...
Я довго не помічала,
Не вірила, не хотіла,
Як ти поступово з іржавів
Спочатку з душі - не з тіла.
Як ти перетворювавсь в попіл,
Вбиваючи віру в кохання.
І як замасковував душу,
Не в перше і не в останнє...
Поки не дійшла я до крапки,
Поки не розплющила очі,
Поки, врешті, не зрозуміла:
Навіщо мені поточений?!
Ржавчина
© Copyright: Виктория Спахова, 2013
Свидетельство о публикации №113012900727
Свидетельство о публикации №113012900727
Рецензии