Душа її лишилась молода,
Хоч коси вже покрились сивиною.
І тільки літ змарнованих шкода,
Що пролетіли за її спиною…
А серце ще, як в юності стриба,
Воно і досі у його полоні!
Дарма, що вже давно не молода,
Що побіліли його чорні скроні.
Дарма, дарма, бо ще душа жива,
І ще зігріті ніжністю долоні!
Хотіла й не могла себе винить,
Що краде щастя у чужому домі.
Хотіла сорок років не любить,
Його сімейний не тривожить спокій,
Хотіла, але серце так болить,
Воно не може бути одиноким!
Хотіла, але й досі не змогла,
Вона так любить просто посміхатись.
Йому шепоче: «Чуєш, я твоя,
Мені з тобою поряд лиш сімнадцять…»
Душа лишилась молода
© Copyright: Наталия Зинченко 2, 2013
Свидетельство о публикации №113012811727
Свидетельство о публикации №113012811727
Рецензии