Забракло слів, стук серця зачаївся:
Дві вісімсот засніжених пройти.
В обличчя крижані краплини стрімко б'ються,
А заметіль сховала скельнії межі.
Стою між прірвами: внизу десь сіра хмара
Накрила місто. Тут, на небесах
Немов пролив хтось млечні океани:
Куди не озирнись, все в білих парусах.
Безжально вітер під одежу рветься.
Так, наче, схованку собі на час шука.
Перепочине й далі понесеться
З вирами світу снігом Землю засипа.
Гарячий подих в мить перетворився
В морозний наст під шоломом моїм.
Невпинно йду вперед! Кант лижних помічниць
На серпантини брилю розкроїв.
Дві вісімсот! Ковзких і вкрай підступних.
Здавались нездоланними й ві сні.
Перемогла! Шукаю меж наступних.
Висоти, йду! Підкоритесь мені?
Уперше в зимових Альпах
© Copyright: Анастасия Смехова-1, 2013
Свидетельство о публикации №113012507698
Свидетельство о публикации №113012507698
Рецензии