Мiст-о-Море-Ель-Маре

Міст-о-Море-Ель-Маре. Хей, місто-море!
Місто - «О». Місто – Ода. 
Ти обіймаєш морем,
заманюєш мене старовинністю, схильністю, 
спільністю фресок, канделябрів, фібрів, граблів.
Це моє місто.
«Граблі Ленд»
(я купила абонемент).
Але яблуком перестиглим ударяєш по голові. 
Переточеним, скислим у липні.
Мені у скроню.
А я що? Думаєш не встою?
Міст-о-Море-Ель-Маре не любило мене,
кусало за пальці, хотіло отруїти, 
коли я натягувала на себе твої проспекти, бульвари,
прикриваючи гулі від «французсько-бульварних» ударів, плутаних доріг,
на перетині ресторацій, з центру морської вежі, у межі твоїх кордонів.
Місто, ти розшибло пам’ять в моїй голові!
Б’єш, Б’єш, Б’єш! 
Сходами, готелями, таксистами
по щоці, по кістках. Зупинись!
На вході у «Виході» ти розчулилось, пробачило, загоїло мене.
Але я підіймаю комір, завертаюсь у шалик, щоб сховати шви шрамів,
дивно схожих на карту. Закарбовану карту твоїх доріг.
Міст-о-Море-Ель-Маре, голка у морі, вишила мені дорогу на долоні.
На кожному дереві я залишу лист зі словами, з південними птахами:
”Міст-о-море, не стріляй у скроню, перестиглим яблуком з долоні.
Я віддаю тобі в оренду частину своєї долі, без процентів.
І своє тіло, вкрите фресками твоєї history”.