Фортеця-лiта

Не можна вернутись, бо ніби фортеця - літа,
Давно заросли споришем і стежки, і дороги.
Навіщо вертатись? Змінило життя й я не та,
І іншій належать далекi та рідні пороги...

Від думок таких повертаюся знов в вир розлук.
Чому про сумне? Чи не краще про радість згадати?
Бо далі тяглася лише низка суму та мук,
І в небі відчула: без крил, але треба літати...

Але не злякалась, як стрімко летіла униз.
Його не було, щоб мов зірку в долоні зловити.
Життя врятували не руки,- зволожений хмиз.
Що втратила з ним? Не відомо... Навіщо жаліти?

   ЛЮДМИЛА ЖУРАВСЬКА

Хотела вернуться,- стоят словно крепость года.
Дорог не найти, и забыты все наши тропинки.
Зачем возвращаться?! Ведь я изменилась,- не та,
Нет искорок в взгляде,- остались на донце грустинки.

Зачем возвращаюсь я снова в плен старых разлук?
О грусти зачем?! Ведь на счастье мы были богаты?
А дальше сплеталась моя жизнь из боли и мук...
Летать я могла не всегда, а тогда лишь когда ты...

И страшно ли было, когда вдруг - не вверх,- только вниз.
Не смог бы поймать ты подставив под небо ладони.
Я звёздочкой тихо упала в ушедшие дни.
Ты просто не знаешь, а сердце моё это помнит.