Зелені верби над водою,
Стежать за жіночою ходою,
Вродою своєю милуються,
Веселяться з вітром цілуються.
Між собою розмовляють тихо,
Не знають вони про лихо,
Жінка плаче сивокоса,
Розхристана стоїть боса.
Про лихо верби не питають,
Гілочками сльози витирають,
Від злого ока приховають,
Колискову ніжну заспівають.
На тихій зорі вечірній,
Деркач, помічник вірний,
Своїм криком розбудить,
Прохолодою вітер приголубить,
Гаряче серце остудить,
Верба жінку не осудить.
Вона підбере розпущені коси,
Босі ноги омиють роси.
Сльози Душу оновили,
Від чого коси посивіли?
Цього верба знати не хоче,
Змарноване щастя дівоче.
Зеленi верби над водою,
© Copyright: Валентина Островська, 2013
Свидетельство о публикации №113012404901
Свидетельство о публикации №113012404901
Рецензии