Максим Рыльский. Шопен

Шопена вальс. В каком-то зале
Вы тоже, полные печали,
Испили звуки те без меры,
Как тёплый свет зари вечерней,
Как мякоть губ своей любимой,
Подобно мне, пьянели ими.

Чернел рояль. Белели ноты.
Кружился вальс в полудремоте
Полутонов и ярких нитей,
А в сердце, словно по наитию,
Мечта о счастье всходит прочно,
Ростком зелёным в талой почве.

Холодных клавиш глянец ровный
Казался снегом и дорогой,
Там странно кто-то улыбался,
То помогал, то издевался,
Свечу водил во мгле ненастья.
О, эта музыка! О,счастье!

Вдруг всё померкло мне на горе.
Коня седлать! Коня пришпорить!
Опять снега, меха, ресницы,
Заледенелых веток спицы,
Крупицей светлого опала
Слезинка на руку упала.

Но снова луч возник в тумане,
Огнём холодным тучу ранит,
Замёрзший лес насквозь просвечен,
Как голубок воркует вечер,
Заря по снегу низко-низко,
И счастье призрачное близко.

Мой Фредерик, какие муки
Вели к шедевру твои руки?
Твой путь длиннее, страсти больше,
Одна - Жорж Санд, другая - Польша.
Пою тебе хвалу и славу,
Капризный мальчик, худощавый.

Текст оригинала.

Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчеиий цілунок?

Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі «достигло идеала»,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави...

В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги

I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І
Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу .те лице, що ледве
Із хутра виглядає... Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку—хто те розгада?

А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія ! Пане Фредеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,—
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте...

1934 p.

Подстрочник.
Шопена вальс... Ну кто не играл его
И кто не слушал? На чьих устах
Не возникало улыбки капризная
В чьих глазах не заблестела искра
Полулюбви или полупечали
От звуков тех кокетно-своєвільних
Грустных, как вечер золотого дня
Страстных, как нескінчеиий поцелуй?

Шопена вальс, пробреньканий неумело
На пианино, что, говаривал поэт
В неладах "дозрело идеала"
О! даль которую он серебряную отслонил
Мне в это время вечерней усталости
Когда ищет злагідніле сердце
Ласковых линий и неострых красок
А где-то прячет и жажду, и страсть
И мечтаю, и силу, как земля прячет
Непреодолимые ростку травы...

В снега, в седую снежную неизвестность
Мережані, оздобні несутся саны
И в них, как солнце, блеснул із-під ресниц
Лукавый или печальный - кто угадает? -
Горячий или холодний-хто, поймет ?-
Последний, может, может, первая улыбка.
Это счастье! Счастье! Руки протягиваю
Бьет снег із-під холодных копыт
Метнулся грачонок у дороги

I протянулась пустыня вокруг.
Сідлать коня! Гей, в погоню быстрее И
Это счастье! Счастье! - Я прилег к гриве
Я втис в теплые стороны остроги -
И опять вижу .то лицо, что едва
Из меха выглядит... Что мне?
Неужели то слезы на ее глазах?
То слезы радости - кто теє скажет?
То слезы смутку-хто то розгада?

А вечер жжет окна незнакомые
А синяя туча жаром пронялась
А синий лес просвечивает огнем
А ветер ветви клонит и поет
Мне в ушах... Это счастье! Это любовь!
Это безнадежность ! Пане Фредерику,

Я знаю, что ни ветра, ни саней
Ни коня нет в вашем вальсе
Что все это - только выдумка моя
Однако... Пусть вам Польша, или Жорж Занд
Любовницы две, одинаково жестокие! -
Навеяли тот нежный вихрь звуков, -
Ну и что же по тому? А сегодня я
Люблю свой сон и вас люблю за него
Капризный худощавый музиканте...

1934


Рецензии
Прекрасный перевод! Браво!

Наталья Харина   29.06.2019 18:57     Заявить о нарушении
Спасибо.

Иволга 2   29.06.2019 21:23   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.