Роз1бъемо криги

Розіб’ємо криги! В пил криша
Все, що нам жити заважає,
Щоб заспівала знов душа,
Як соловей в зеленім гаї,
Розіб’ємо криги!

Може в сні
Оце примарилось мені:
Кров ллється, наче на війні,
З сокирою брат йде на брата
Останній доказ висувати
І втілювать свої брудні
Думки, і мрії, і бажання
Щодо мети розмежування
Країни рідної –

Землі,
Що всіх нас богом об’єднала,
Та, мабуть, розуму не дала
Окремим лідерам своїм
Партійним та позафракційним,
Які бажають задоцільне
В своїй «священній» боротьбі
Хоч щось відшматкувать собі
І панувати, панувати...

А що до того, що нема
Нічого вже, окрім ярма,
У селянина, та зірвати
Останнє мріється,
Щоб мати
Маєток, повний див – прикрас,
Закритий від людей плющами,
Дружину  з довгими ногами,
Собак, рушниці, свій літак.
І щоби завжди було так!

Та ні! Не буде!
Схаменіться! Погляньте самі –
Там унизу
На ту останнюю сльозу,
Що впала в чашу озаріння
Людського довгого терпіння
Над їх знущанням.

Всі ці роки,
Що наші лідери «з панів»,
(Це не примарилось мені),
Вели нас не до перемоги,
А до багатства їх синів
І доньок.

Може я не правий?
Та, мабуть, вже
Сліпий побачить,
Що кожен лідер:
«Лівий», «правий»,
А то й «центрист»,
Та всі тлумачуть
Про «Рідну Неньку»,
А самі
Всі дбають,
 Щоб була – в ярмі.

І потихеньку розкрадає,
Хто чим керує, хто що має
У керівництві у своїм,
Чи то завод, чи лан, чи дім.
В Держави – власності немає!

Усе – своє!
Який комфорт!
Свій корабель, аеропорт,
Свої ліси, свої поля,
Озера, ріки…Вся земля!

Та годі! Все!
Прийшов кінець!
Бо вже ті сльози на свинець
Переробились,
 Не мовчати,
А дуже голосно кричати
Вже хочется: -
«Дивись народ,
Ти вже отримав перемогу.
Вже схаменувся,
Слава Богу!
Не зупиняйся! Не мовчи,
Свої права відстоючи.
Не зупиняйся  півдороги!


Заради всіх батьків, дітей
У боротьбі за кращу долю,
За вірність, гідність, щастя, волю
Не зупиняйся ні на крок!
Йди з братами сміло «вногу»,
Не зупиняйся ні на крок,
І ми здобудем перемогу!

Не зупиняйся а ні на крок!