безсовісно і приторно ми НЕ поцілувалися,
а тільки атмосфери смак від вуст до вуст п’янив.
я дихала теплом твоїм... ні вихлопи від «Ланоса»,
ні місто, повне галасу,
ні тіні в формі фалосів
згасити точно б не змогли раптовий цей порив.
із викликом й негаданно пішли у різні боки ми,
ніхто НЕ запитав ID чи просто телефон.
десятки, сотні, тисячі блукають одинокими –
алеями широкими,
будинки повз барокові
долаючи самотності життєвий марафон.
шукала в соцмереживі як хрестик на орнаменті,
носила, мов у вузлику, НЕ поцілунок той.
я уявляла доторки солодшими за «Баунті»,
тонкішими пергаменту...
та вимерли, мов мамонти –
надії знов зустріть тебе – що в пізній кайнозой.
Кайнозой
© Copyright: Эммелин Панкхерст, 2013
Свидетельство о публикации №113012301063
Свидетельство о публикации №113012301063
Рецензии