Мыкола Холодный. Карамболь

Что-то много болтаю, наверное, я.
Ну, кончаю. Ты слышишь? Кончаю.
И тебе на кусте соловья
оставляю.
По бильярдным шарам бил без промаха я,
и по дыркам в углах я скучаю.
Покажу тебе кий, золотая моя –
и кончаю, кончаю, кончаю.
Сколько в космосе Солнц и Земель –
интерес постепенно теряю.
Пососи, пососи, погрызи карамель,
я кончаю.
Мой кораблик на заводи, я
раз за разом глубины ее изучаю.
Потерпи, потерпи, дорогая моя –
я, ей-Богу, кончаю.
КПУ, КПК, КПЗ, в них народ,
ревматизм и листок молочая.
Только вовсе не там меня жжет.
Вот уж точно кончаю.
Ты на спуск не дави, там тебе не ружье,
не кривись, что я руку макаю,
словно лапу когтями медвежьими в мед.
Все, кончаю.
И ни кофе меня не берет и ни чай.
Твоя грудь слаще чая.
Я тебя оросил? Ай-ай-ай...
Вот, наверно, кончаю.


с украинского перевел А.Пустогаров


Микола Холодний (1939 - 2006)

Карамболь

Щось багато балакаю я.
Ну, кінчаю. Ти чуєш? Кінчаю.
І на тебе в кущі солов'я
доручаю.
Бив по кулях більярдних без промаху я,
по дірках у куточках скучаю.
Покажу тобі, мила, кия –
і кінчаю, кінчаю, кінчаю.
Скільки в космосі Сонць і Земель –
поступово цікавість втрачаю.
Посмокчи, посмокчи карамель,
я кінчаю.
У затоці мій човен, але ж
глибину в ній раз-по-раз вивчаю.
Ще секунду на гумі полеж –
і, їй-Богу, кінчаю.
КПУ, КПК, КПЧ,
ревматизм і листок молочаю.
Та не там мене зовсім пече.
Я нарешті кінчаю.
Не дави, це тобі не мопед.
Не кривися, що руку вмочаю,
наче лапу ведмежу у мед.
Вже кінчаю.
Не бере мене кава, ні чай,
твої перса солодші від чаю.
Оросив тебеі Ох, вибачай.
Це вже, мабуть, кінчаю.