Одного травневого дня

КАЗКА

  Одного гарного травневого дня джміль Жоржик, як завжди, збирав нектар із квіток, що росли на шкільній клумбі. Уроки вже ось-ось мали закінчитися, і джміль скоса поглядав на двері школи, щоб вчасно дременути від настирних хлопчаків, які частенько намагалися упіймати його. Жоржик добре пам'ятав той день, коли жука Панька упіймали і посадили до тісної коробки. Відтоді Панька ніхто не бачив. Але із одним хлопчиком джміль товаришував. Сашко ніколи не чіпав Жоржика, і не дозволяв іншим кривдити джмеля.
  Нарешті пролунав дзвінок. Жоржик злетів повище і сховався серед гілок старого каштана. Двері школи з гуркотом відчинилися і галаслива юрба дітлахів, мов горох у миску, висипалася на подвір'я. Сашко теж вискочив у двір, і перш за все підбіг до клумби:
- Джмелику, ти де?
  Жорж знизився і заспокійливо загудів:
- Привіт, дружжжже! Як жжжжиття?
  Сашко аж підстрибував, так йому не терпілося поділитися новиною із другом:
- Канікули! Нарешті канікули!
- Бажжжаю гарно відпочити, розважжжжитися, - побажав джміль.
- Дякую! Бувай, джмелику! - і хлопчик, весело підстрибуючи, побіг на вулицю, - Канікули! Канікули! 
  Сашко так захопився, що не помітив, як із кишені випав мобільний телефон і зник серед зеленої трави і квітів.
  Нарешті у шкільному дворі запанувала тиша. Працьовитий Жоржик повернувся до своїх квітів, і тут помітив щось дивне. Підлетівши ближче, розгледів знайомий телефон.
- Жжжжах! Це жжжж Сашків мобільний! Влетить жжже жжж йому! - вхопився за голову джміль, - Що жжж робити?
  Поряд почувся тихенький шурхіт і між трави промайнула сіренька спинка.
- Полінко, Полінко, подружжжко, то ти? - гукнув Жоржик.
- Ну а хто ж іще? - визирнула із трави мордочка мишки Полінки, - Чого галасуєш, щось сталося?
- Жжжах! Жжжах! - гудів стурбовано Жоржик, - Сашко телефон загубив, допоможжжи!
- Пік-пік-пікантно, -  мишка задумалася на хвильку, потім радісно підскочила:
- Знаю, знаю! Пі-після мене найшвидша Мурася, вона допоможе!
- Це жжж хто така? Дивне ім'я для мишки. - здивувався джміль.
- Та це не мишка, це кішка, - засміялася Полінка.
- Кішка?! Ти приятелюєш із кішкою? А якщо вона тебе захоче з'їсти? - занепокоївся Жоржик.
- Та ні, - змахнула лапкою Полінка, - люди її годують спеціальною їжею. Мурася мишей не їсть, вона хороша.
- Еге жжж, доки не голодна... - буркнув Жоржик.
- Жоржику, не наїж-ж-жджай! Ой, що це я? Пік-пік! Ну я побігла! - змахнула хвостиком мишка і неначе розтанула у траві.
- Біжжжи, біжжжи, а я тут постежжжу!
  Полінка шмигала від клумби до клумби, і нарешті побачила Мурасю, що лежала на лавці і грілася на сонечку. Мишка розповіла, що сталося.
  Кішка задумалася:
- Добре, допоможу. Сашко хороший хлопець, тварин не ображає. Я знайома із його найкращим другом, Гавчиком, він зможе допомогти.
- І хто ж це кота Гавчиком назвав? - здивувалася мишка.
- Та то не кіт, то песик! - муркнула киця.
- Собака?! - вигукнула Полінка, - Ти товаришуєш із собакою?
- А чого ти дивуєшся? Із тобою я теж товаришую! - усміхнулася, потягуючись, Мурася.
- І справді! - засміялася мишка.
  Кішка спритно зіскочила із лавки. Через кілька хвилин вона вже почула дзвінкий голос Гавчика.
- Ой, Сашко вже поряд з будинком, треба поспішати, - і Мурася рудою блискавкою майнула через двір до Сашкового під'їзду.
- Гавчику, Гавчику! - загукала ще здалеку, - Сашко телефон загубив! Біля школи! Повертай його!
 Сашко, ні про що не здогадуючись, вже відчиняв двері під'їзду. Гавчик весело крутився біля його ніг, але почувши Мурасю, не роздумуючи, вхопив хлопчика за холошу і потягнув назад від дверей.
  Сашко здивувався:
- Чого це ти, Гавчику?
  Але песик не відпускав холошу і все тягнув і тягнув.
- Ну добре, добре. Ходімо, - здався нарешті Сашко.
  Якби в цей час хтось визирнув у вікно, то помітив би дивну процесію: позаду всіх йшов хлопчик, перед ним біг Гавчик, ще далі бігла Мурася, а перед нею в траві миготіла сіренька спинка мишки Полінки.
- Ми що до школи йдемо? Дивно, - промовив Сашко, та цієї миті він помітив джмеля, що кружляв над клумбою, а підійшовши ближче, угледів свій мобільний телефон.
- Та це ж мій мобільний! - вигукнув хлопчик.
- Бережжжу, бережжжу! - гудів Жоржик.
- Дякую вам, друзі! І що б я без вас робив! - Сашко вдячно погладив Гавчика і Мурасю. Висипав із кишені соняшникове насіння для Полінки, і навіть торкнувся м'якої шубки Жоржика, - І зовсім джмелі не страшні, а гарні і корисні! Дякую тобі, друже!
  Сашко поклав до кишені мобільний телефон і побіг додому, збиратися у гості до бабусі. Розпочалися літні канікули.