До Вас звертаюсь, можновладці, Ви більшість вихідці з села.
Із глиняної хати вранці до школи мати Вас вела.
Голівку гладила, й надія не покидала ні на мить.
Що, мо, колись здійсниться мрія, й дитя під небеса злетить.
І маючи найбільшу владу, все ж не забуде отчий дім,
Старезну грушу біля хати в рожевім цвіті веснянім.
Вже там, колись, в верхах високих він про село подбає сам.
І потихеньку, крок за кроком ми стали вірить чудесам.
Корів не стало, то й не треба, полегшало людям землі.
Всі безробітні, просто неба гуляють, п’янствують в селі.
І пан з’явився свій, пихатий, колись був голова, тепер
Став власником всього, багатий, він з бабусів останнє здер.
Грізно кричить, що всі тут вори, лацюги, свині, лінтяї.
А він трудяга, бо проворний, й рахує гривні вже свої.
Ех, можновладці, депутати, ненавидіть це ж треба так
Село і землю біля хати, привласнити, навіть, кізяк!
***
© Copyright: Наталья Сытник, 2013
Свидетельство о публикации №113012205597
Свидетельство о публикации №113012205597
Рецензии