Ніч, знов одна
Безмежний смуток й туга,
Укотре захопили душу у полон.
Самотність над свідомістю наруга
Плекає розпачу квітуючий бутон.
Куди подітись, звідки взяти сили,
Щоб подолати цей нестримний біль.
Гарячі сльози очі засліпили
І обпікають як на рані сіль.
Ніч крилами довкілля обіймає,
Туманом стеляться невтішнії думки.
Одна другую в косу обплітає,
І поспішаю разом навтьоки.
Минуле горнеться
Підступною розрадою,
Схиляючи єство до каяття
Та в цій ілюзії я знов одна блукаю
Шукаючи надію в майбуття.
Лише світанок серце обігріє,
В обіймах ніжності купаючи зорю.
Дивлюсь на нього я і розумію,
Що віру ще не втратила свою.
Росою вмию стомлені повіки,
Вдихну весни ранковий аромат.
Забуду все про що забути мрію
Піду не оглядаючись назад.
Покинута, самотня
© Copyright: Александра Луцишин, 2013
Свидетельство о публикации №113012200405
Свидетельство о публикации №113012200405
Рецензии