Дума про героiв Крут

 (пісня кобзаря)

Розігнала Катерина Січ, як ту пилину,
Засмутила Україну, як малу дитину.
Плачуть очі, плачуть піхви – нікому зопріти,
Задля слави козацької набіги робити.
Хто тепер пограбить хату, спалить пасовисько,
Чи чужеє, що далеко, чи своє, що близько?!
Вип`є діжку, всіх сплюндрує, обісцить жопана,
У демократичний спосіб обере гетьмана?!
В ком надиба Україна до подвига жагу –
Цноти, шпроти та чесноти, гідність та звитягу?!
Обізвавсь Семен Петлюра: «Треба, панібрате,
Дійти висновку чи згоди, чи пораду дати.
Депутації приходять – від кожної хати:
«Пограбуйте нас, – благають, – скільки можна ждати?»
І незайманки зомлілі скиглять з нетерплячки:
«Починайте ґвалтувати, ми вже стали рачки!»
Хлопці здосвіта щоприті мають се зробити,
Але часу в них заобмаль. Можуть заневспіти.
Муравйов з шаленим військом став біля проходу.
Візьме Київ – і не буде козацького роду.
В нього шаблі, самопери, дзьобанки або що,
Нацюцюрники, почвари, підсрачники тощо.»
Шмаркотить Центральна Рада: «Де те рідне НАТО?
Де славетні запорожці, ворога здолати?
Де орли  – Тарас Падлюка та й Пердун Трясило?»
Дме Петлюра, тхне Грушевський, трясця їм у рило!
А як північ просто неба ледь не стала дибки,
Льоха виповзла із льоха і пукнула до шибки.
«Що, гетьмани, зажурились? Коли є потреба,
Дітям неньки-України до пожертви треба».
«Отакої! –  пан Петлюра вшкварив, як з гармати, – 
Дітлахи завжди жадають в козаків пограти.
Он-де лине крізь щілини колядок віночок,
То співають сіромахи – дитячий садочок.
Одягнемо в шаровари, бирки та жопани,
Та дамо мушкети, шаблі, бунчуки, нагани.
Де ті Крути? В кого мавпа? Діставай зі шкафа!
Відішлемо до окопів, хай утнуть піф-пафа!»
«А як паспорта спитати виникне спокуса
В Муравйова?»  –  «Всім наклеїм оселедці й вуса!»
Як сказали, так зробили. В Крути відправляли,
Де малечу до одного гармати порвали.
Ввійшла в Київ Муравйова армія нестримна.
Де козаки?! Аж у Львові! П`ють та грають гімна.
Поки в Крутах ті нетями цяцькали свободу,
Встигли все, що притаманно козацькому роду.
Навбивались, насмалились та нагвалтувались…
Круті хлопці, і на повну файно відірвались.
А розчулена спільнота та юдо-масони
Віддали їм на незабудь останні кальсони.
Пан Петлюра та Грушевський не ховали цноти,
Що зберегли для нащадків козацькі чесноти.
Бо вони – запатріоти!  Гідність – їхня зброя.
Льоху теж нагородили Зіркою Героя.
                2009р.