Коли настане час неволі,
Не проклинай лихої долі,
Не згадуй ті лихі години,
Як в дірки сірої свитини
Кидався вітер стрімголов,
Неначе голками колов.
І очі, що сльозами вмиті,
Де на коханому обличчі
Тяжке життя відбилось чітко,
А посмішку побачиш рідко...
Убогу хату над водою,
Де злидні разом із журбою
Ховалися за образами.
О, пам’ятаєш, як сльозами
Кропив підлогу під святими,
Як розмовляв, бувало, з ними,
На гірку доленьку корив
І довго з Богом говорив.
Згадай, як жито тріпотіло
І серце рвалося, летіло
У храм Господній, в небеса,
Де раю пресвята краса
Милує душу... Озирнися,
На чисте поле подивися.
Лани з хлібами – ось твій рай,
Землі святої небокрай.
Коли настане час неволi
© Copyright: Маэлинн, 2013
Свидетельство о публикации №113012100427
Свидетельство о публикации №113012100427
Рецензии