***

Схарапудилися роки,
Летять, немов навіженні коні.
А у мріях усе навпаки -
Тут ще юність цвіте на осонні.

Не старіє моя душа,
У дитинство збиваються роси,
Де збитошне мале пастуша
По стерні йде поволеньки босе.

Там кохання ясного щем,
Недоспівана пісня любові...
Серце щиро палало вогнем
І ранилося часто до крові.

Все, що маю,- щиро віддам,
Лиш би в юність пірнуть з головою,
Пригубити знов щастя бальзам
І в коханні розлитись рікою.

Почорнів, зажурився ліс.
Спорожніло осіннєє поле.
Те село, де вродився і ріс,
Серце в снах часто спогадом коле.


Рецензии