А ви ніколи не уявляли,
Як бездоганні кристали сніжинок,
Що так мелодійно спускаються з неба,
Зминаються під підошвами нечищеного взуття?
А ви ніколи не чули,
Як серед нічної тиші зимового лісу,
Де навіть повітря здається завмерло,
Громом відлунює кожен крок?
А ви ніколи не приглядалися,
Скільки різнобарвних малюнків
Народжують тіні на білому снігу,
Коли його торкається вранішнє сонце?
Тож я вам бажаю хоча би спробувати -
Уявити… Почути… Побачити…
Те величне непомічене,
Зім’яте квапливими кроками,
Щоби об нього не спіткатися
Та не отримувати зайвих синців.
17.01.2013
Необачно втрачене
© Copyright: Михаил Коломиец, 2013
Свидетельство о публикации №113011809398
Свидетельство о публикации №113011809398
Рецензии
Гарний вірш, Михайле! Дякую за нагадування. Так, на кожному кроці уявляю, чую, бачу, мрію, пробую і не перестаю дивуватися. З повагою, Л.Ю.
Людмила Юферова 06.08.2013 15:44 • Заявить о нарушении
Людмила Юферова 06.08.2013 15:44 • Заявить о нарушении