Чомусь останнім часом я палаю,
Не знаю навіть я сама чому..
Себе я інколи і не впізнаю,
Коли у дзеркало на себе загляну.
Можливо, через те, що я кохаю,
А може через те, що поруч він
І я про все на світі забуваю,
Не бачу навіть кольору я стін..
І хочеться так на плече обпертись,
Торкнутися щоки або руки.
Та у думки до нього вдертись,
Поцілувати поки падають листки..
Бо все ж здається, що теж не байдужий
Від часу час буває і таке.
Та виявляється, що він або недужий,
Або щось вдарило по голові важке!
Бо знов із часом мене забуває,
Знаходять його інші і усе..
Ім'ям мене він іншим називає
І щось про іншу увесь час несе..
Та я палаю все ще від любові,
Чи від бажання того - хто б це знав.
І коли бачу очі ті чудові,
Я вдячна тому, що нас з ним з'єднав!
8. 11. 12
***
© Copyright: Каневская Алена, 2013
Свидетельство о публикации №113011809072
Свидетельство о публикации №113011809072
Рецензии