Найбільша правда в небі, в яке так пильно дивишся вночі,
Проводячи рукою по сузір'ям й стоячи,
Торкаєшся небесних тіл
Німих, замріяних світил,
Немов бажаєш все замкнути на клучі.
Як ключник, що із замка ідучи.
Ти знаєш все про них, а я дивлюся в карту твого тіла.
Ми просто люди, не програми,
Позаду темно, попереду те ж саме,
А я тепер зовсім одна
Тримтячими, холодними руками тримаю прапор білий,
Занурюючись в погляд, що без дна.
Я пам'ятаю все що пережилось нам,
Зірки сполохано тремтіли,
Як я тобою захворіла.
Здаюсь, тебе до когось відпущу,
Проте про це вже помовчу,
Щоб дати місце вільним снам.
В твоїй землі мені тепер не раді
Та й зовсім я не рада їм:
Вже застарілим і сліпим.
Бажаю лиш, щоб довше дихав ти
Нехай із нею,щоб нічого не стояло на заваді
А я зустріну десь твої нові світи.
***
© Copyright: Хельга Рейнер, 2013
Свидетельство о публикации №113011500913
Свидетельство о публикации №113011500913
Рецензии