набридло жити в цій коморі почуттів!
набридло бачити пилюку в тих очах!
набридло бігати від відчуттів до відчуттів!
набридло з часом перетворюватись в крах!
а може це і зовсім не комора?
а просто місце темнеє в душі?
де сидить і плаче дитина хвора -
щоб виздоровіти, і світла впустить.
а може то і зовсім не пилюка?
то білий попіл, що повстає до життя
повстає, щоби стала Людина, а не падлюка
і стає у дорогу у незабуття.
і відчуття - то є не радості дороги
а просто вихід із реалії буття
коли чекаєш там "нове", як поїзд,
котрий відвезе когось в щасливе майбуття.
і страх це є не переміна.
по-моєму, це фініш, щоби знову старт.
це того поїзда машиніста заімна
якого зупиняти тут уже не варт
твоє "ні", як астма у коморі
набридло це "набридло" зовсім.
не хочу мріяти про жовтий берег і море
я жити хочу, і встигнути на поїзд.
зима 2013 уже
© Copyright: Валюрик Тимон, 2013
Свидетельство о публикации №113011501319
Свидетельство о публикации №113011501319
Рецензии