Памяти поэта Василия Симоненко Солнечный луч

Василь Симоненко

“СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЬ”
(збірка віршів)

Бібліотека журналу “Орфей”
Реєстр.н. №311 від 13.06.2001р.
Літературно-художнє видання

Художник  А.Сталь
Відповідальний редактор О.Герхард

Видання фонду “Орфей” 2002р.

Адреса редакції : 18000, м.Черкаси ,вул.Петровського,27\4 ,
Здано в набір 6.09.2003р., підписано до друку 9.09.2003р.,
Формат 60х80,1/16 ,тираж 100 екз.
Типографія: вул.Волкова,19/2 , Зам.№03
т.50-49-85

Комп’ютерний набір та верстка
О.Герхард




Шановний читачу!
У переддень 68-ї річниці з дня народження Василя Симоненка
видавництво “ОРФЕЙ” підготувало поетичну збірку за участю авторів ГОСПА “СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЬ”.
Поетична збірка складається з двох частин : 1. Вибране, 2.Присвячене.
До другого розділу ввійшли вірші авторів ГОСПА та  ІТК”ОРФЕЙ”, присвячені поету, раніше відібрані на конкурсній основі.
Являючись яскравим представником інтелігенції 60-х років минулого століття, Симоненко В.А. став легендою, людиною , яка працювала на духовне становлення співвітчизників , нас з вами . Прихильник добра , правди життя , він писав про щастя , про любов , був дійсним лицарем нової поезії.
Читаючи твори Симоненка , ми занурюємось в той дух , яким жили мислителі , кращі представники народу в ті роки . Його твори звучать актуально для нас і сьогодні.
Орфеєвці шанують пам’ять Поета і Громадянина Василя Симоненка . З 2001 року кращим членам клубу та об’єднання  за досягнення в області  літератури та мистецтва вручається перехідний кришталевий кубок імені поета В.Симоненка та грошова премія . Лауреатами 2001, 2002 років стали поетеса Тетяна Кузнєцова, письменниця Тетяна Алюнова.
Маю надію , дорогий читачу, що наша праця принесе тобі радість спілкування з справжньою поезією.

Президент ГОСПА           А.В.Шамов



Частина перша. ПОЕЗІЯ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКО

МІЙ КИЇВ

В ночі осінні, холодні й нудні,
Часто ввижається Київ мені.
Вийду з палатки, у темінь пірну,
Думкою-мрією в Київ майну.
Мріють крізь хмари зорі вгорі,
Мов на бульварі чудні ліхтарі.
Вітер ущухне, то знов загуде —
Аж сторонюся: тролейбус іде.
Парки і сквери, театри і шум,
Як вас прогнати із серця, із дум?
Що мені діять — не можу забути




ГРУДОЧКА ЗЕМЛІ

Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Бігла стежка в далеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.
В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.
Ті пісні мене найперші вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна па цілий світ.
Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.
З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.

СТЕП

Трави в’януть під млосною спекою,
Крутить вихор серпневий пил,
Осокори за даллю далекою
Підпирають в степу небосхил.
А до них між балками та нивами
Вибігає закурений шлях,
Огинає химерними звивами
Жовті стерні на тихих полях.
Тут роботи нема обережному —
Де для нього тут межу найдеш?
Той господар в просторі безмежному,
Хто душею відрікся меж!



ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві,
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

***
Буду тебе ждати там, де вишня біла
Виглядає з саду тихо і несміло,
Де, здається, спокій і нема нікого,
Тільки завмирає, журиться дорога.
Може, ти не прийдеш, гарна й кароока,—
Буде мене пестить нічка одинока,
Буде мене тішить, лагідна та люба,
Цілувать у щоки, розвівати чуба.
Може, ти не прийдеш, лаяти не стану —
Буду сам гуляти з вечора до рану.
Бо й признатись щиро: не тебе я жду,
Жду свого кохання в білому саду.

(повний текст у кнізі)


Частина друга. СИМОНЕНКУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ


Анатолий Шамов


                поэту В.Симоненко...

Носил он в сердце боль, мечту как небо,
Искру надежды знал и знал любви печаль.
Знал горе этой жизни... и не верил слепо
Призывам…   знал, как закалялась сталь.

Писал стихи...    был сдержан потаенно,
Любовь к бесправным строчкой призывал.
Горел, светил и говорил всегда стозвонно,
Достоинство в собратьях годы пробуждал.

Сквозь мрамор в душу смотрит Симоненко,
Как рыцарь от поэзии, как  сводный брат.
Когда есть дух, ты не стоишь..  у стенки,
И сила есть начатый завершить обряд.

Поэт для многих будет символом отныне,
Какие бы не гнули в непогоду нас ветра.
Любовь к нему собратьев…   не остынет,
Мы были с ним в одном строю ещё вчера.



Диана Уральская

Правда дороже золота
памяти В.Симоненко
Всем известно о том,
Что бывает невмочь
Человеку, коль стих сочиняет.
Не подумать ли - Как
Уберечь и помочь ?
Его сердце
За Всё ведь страдает.
Стихи надо понять.
Их он пишет умом
О событиях важных,
Серьёзно.
Его надо принять,
А не бить “Каблуком”.
Он поэт.
Будьте с ним осторожны !
Настоящий поэт
Видит все наперёд.
Его слово,
За Правду, сурово.
А погибший поэт
В Правде светлой живёт.
Не вернётся живой он к   вам снова !


Надежда Ларкина

Сон
Василю Симоненко приснилось : Тарас Шевченко, остановив подводу, в которой кроме Т.Шевченко , сидели Иван Франко и Леся Украинка, предложил поэту подвезти его..

Сон вещий не каждому может присниться:
Знамение Божье, летит Колесница.
Сияли рассветы, пылали закаты
Он жил на Земле, но с душою распятой.
Там, где-то вверху, истерично кричали,
Клеймили позором, от слов отлучали,
Но слово его возносилося в Славу.
Он сел в Колесницу по полному праву.
Умчала СТОЛЕТНИКОВ та Колесница,
Не каждому в жизни такое приснится.

Володимир Гончаренко

Тривога
(пам’яті Василя Симоненка)
Та, Василю, долі, мабуть, треба
Наше щастя в ланцюги кувать .
Ти ж збиравсь під бієвецьким небом
Чисту ниву правдою орать .
Засівать хотів добром відбірним -
Без зажури і без туману.
Щастя для людей хотів і віри.
Гіркоти—лишень від полину.
Ти пішов прапрадідів стрічати.
Не вертай! Не треба! Зупинись!
Прийдеш, можуть знову зацькувати,
Як уже паплюжили колись.
Вистояв, бо за тобою люди,
Рід козацький — наше майбуття.
І твоєї праці не огудять,
А колись же гудили й життя.
Не тобі на це звертать увагу.
Там, яка таким, як ти, ціна?
З Гете, мабуть, кружеляєш брагу,
А бокали миє сатана?
Там усе поправді. Боже милий,
Де ж та правда на Землі святій?
Був живий — в помийниках топили
Світлі думи, кращий розум твій.
А помер — готові із могили
Витягнути, щоб вчинить розбій.
Ти ж збирався небо окриляти,
Ниву засівать лише добром.
Ні, Василю, не вертай до хати —
Не взяли ще влади демократи:
Смерть чека нас з молотом й серпом!


Екатерина Топольна

Шаг поэта.
В.Симоненко
Поступью космического блика,
Вечностью свой наполняя шаг,
Шел поэт, как воплощенье крика,
Шел,превозмогая боль и страх.
Те шаги бессмертье приближали,
Фениксом воскрес в своих стихах,
А враги-завистники не знали:
Слово только крепнет в кандалах.
Что оковы для души поэта?
Пыль иллюзий, ветер для огня.
Слово-длиннохвостая комета,
Бабочка в осколке янтаря.
И весною свечи зажигает
Вновь каштан на улицах Черкасс.
Никогда поэт не умирает,
Он звездой восходит на Парнас.


Рецензии
И мой любимый поэт - Василий Симоненко, наверное, лет с четырнадцати...
Как сейчас, помню его строки, хотя под руками давно нет его ни одного сборника: затерялись в суете дней...
Спасибо Вам за память о великом украинском поэте!
С уважением

Ангелина Соломко   25.02.2021 00:38     Заявить о нарушении