Буває страшно нам:"Була...нема людини..."
Викреслює зоря у небі зримий слід.
А десь сурмить, дзвенить бентежний крик дитини,
У вічність знов життя розпочинає хід!
Безмежний Всесвіт; там - ані межі, ні краю,
Який страшний баланс буття і небуття!
Чи є у цьому сенс? Їй-Богу, я не знаю,
Та, як не дивно, смерть і є двигун життя!
***
© Copyright: Мыкола Ковальчук, 2013
Свидетельство о публикации №113011106070
Свидетельство о публикации №113011106070
Рецензии