Я крокую стежиною зневіреної долі.
Крок за кроком іду на дно поволі.
Тримаючи цигарку й пляшку пива,
Іду туди, де почалася злива.
З тобою поряд подумки і серцем.
Так захотілося горілки з перцем!
Отої, що ми пили разом вніч,
Коли блукали парком віч-на-віч.
І під дощем! Ти пам'ятаєш?
Ти ще питав мене:"Чого літаєш?
Наш час біжить повільно, мила,
Однак мене тішить твоя духовна сила."
Твої слова я ті немов молитву
Повторюю собі, програвши битву.
І, знаєш, згадуючи кожну мить,
Моє серце трішечки щемить.
Та не від болю що завдав,
А від того, що Він тебе забрав.
Тому щоразу коли злива йде,
До тебе моє серденько бреде.
Шука тебе на всіх шляхах,
Я вірю, що ти не лиш в моїх думках...
І буду, милий, крокувать стежками,
Що лежали і лежать між нами...
Стежками...
© Copyright: Нена Нешаме, 2013
Свидетельство о публикации №113011101996
Свидетельство о публикации №113011101996
Рецензии