У моєї мрії соколині крила,
Все летять у небо у безмежну даль.
В серці неймовірна і гаряча сила,
В мудрості розмови невгамовна сталь.
У моєї вдачі, очі немовляти-
Віра моя в сонце, в магію,печаль.
І не треба щастя на думки міняти,
Гра на фортепіано - долоні, рояль!
Я бачу людину, крізь дзеркальну призму,
Поведінки хвилю, зламність днів в очах.
І яка ж безмежна інколи реприза,
Спостережень сила, Надприроди страх.
Вдячність моя Небу, Богу, світу, людям.
За науку й вічність крізь бар’єр душі.
І нехай за вдачу світ мене засудить.
Крім моєї долі, все інше - вірші.
Автопортрет ч. 2
© Copyright: Татьяна Розпотнюк, 2013
Свидетельство о публикации №113011006784
Свидетельство о публикации №113011006784
Рецензии