***

МОЄ ЖИТТЯ

Не знаю й не можу тебе зрозуміть.
Я ніби розділююсь навпіл.
Серденько моє так болюче щемить,
Розвіює радості попіл.
Сьогодні я вірю ,що жити повинна,
А завтра я зникнути хочу з землі,
І знову блуждаю я, наче причинна,
І знову шукаю тебе у пітьмі.
Я наче актриса , щодня граю ролі,
Щодня посіхаюсь крізь слізоньки я,
Чому це мені така випала доля,
Чому я страждаю, чому саме я?
Чому поселилося в серці моєму
Два птахи крилатих, немов у гнізді.
Один білосніжний немов би емблема,
Прекрасної долі без горя й біди.
А інший ,як ніч ,такий уже чорний,
Віщує страждання аж серце болить.
Для інших він був би занадто потворний ,та
Я уже звикла й без нього не жить.
Той білий відомий усім моїм друзям,
Та чорний не вирвець на волю з грудей,
Ніколи його не показую людям,
Ховаю як далі його від людей.
Єдиний мій друг це моє фортеп’яно,
Мовчить тільки музику чути його,
Прислухайся ,чуєш .звучить на піано
Соната Бетховена в струнах його.
Вона виражає і біль і страждання,
І радість , і сміх, і безодню бажань,
Вона виражає нестримне бажання
І море болючих - болючих зітхань.
Така моя доля . куди її діти ?
Куди ж я від неї зможу втекти?
Коли вже скінчаться усі мої біди,
Коли вже я буду щасливо жити.
Мабуть , не скінчаться ніколи страждання,
Та житиму далі, як люди усі.
Весь світ урятує єдине - КОХАННЯ!
Кохання до всіх до усіх на землі


Рецензии