Вона стала така незрозуміла,
Зрозуміти хто вона така нікому не дано.
В її очах немає смутку й щастя.
Я б сказала вона як дороге вино.
Вона не відчуває більше страху,
Бо страх один, вона завжди сама.
І серце її більш не калатає,
Коли цей стах втілюється в життя.
І болі вона теж не відчуває,
Бо до нього звикла вже вона.
І більш вона нікого не питає,
Бо відповідь знайшла уже сама.
Права плакати вона більше немає,
Бо саме тоді вона стає слабка.
І руки її більше не палають,
На лід перетворилася вона.
Коли вона сидить і дивиться на стіни,
Люди закохуються в її слова,
Вона ніби примара цього світу,
Вона мій ідеал, і вигадка моя.
Це вигадка якою я хотіла бути.
Майже вдалось мені таке життя.
Вона могла усе забути,
І цього не змогла зробити я.
Вона
© Copyright: Вероника Тора, 2013
Свидетельство о публикации №113011004685
Свидетельство о публикации №113011004685
Рецензии
