Солод з очей

Коли довго не можеться взимку заснути,
До чого ті справи не в змозі збагнути,
Заспокійливе є безспорне кіно,
«Львівські спогади» зветься воно.
Заплющуєш очі і сходиш зі сходів,
Блукаєш мандрами переходів,
Церков, чи то ратуш смакуєш висоти,
Крейдяні мапи, чи з позолоти,
Лабіринти історій, підвали легенд,
Зкам’янілі погляди статуй – фазенд.
Вірменська Дзиґа, Цукерня, бруківка,
«То, платите карткою, чи все ж готівка?»
Кольорові будинки, книги і кава,
Українськомовна класична вистава,
Оперетка майстерна в чотири дії,
Усі пригоди, усі події,
Заглиблюють далі в любов до міста,
Зліплюють з нового творчого тіста,
Щось путнє, солодке, квітчасто - надійне,
Дивовижно яскраве, звабливе та мрійне…
Сформовано міцно, виразно словесне,
І високо-високо піднебесне…
Аж дзвоник вмить ізміняє пейзаж,
Ранковий, ще Львівський ажіотаж…
Ой, лишенько, я же знову спізнюсь!
Що ж, тоді ввечері додивлюсь.