В тіні дерев на пенсіонній лавці,
Зустрів я дивного і говіркого старця.
Копаюсь в пам’яті -нагадує кого?
Ага,то пріснопам’ятний дідусь
на ім’я Хо.
Спочатку ввічливо
почав він втягувать в розмову.
Та потім бомбувати став,
немов агент з близького закордону.
І щоб вже сумніви не закладалися ніякі,
Історію походження свого
добавив він на закид.
Неначе внук він
бувшого прем’єра Вітте,
А не з якихось байстрюків
чи посполитих.
Його я слухав наче платівку стару,
Що гавкала російським грамофоном.
Старі мелодії у виконанні -
незнищенних солдафонів.
Прощаючись із цим минулого реліктом,
Хотілося послать його -
до бісової матері.
Щоб ця мара із нашого життя -
скоріше зникла.
******
Мара
© Copyright: Виктор Степ, 2013
Свидетельство о публикации №113010909681
Свидетельство о публикации №113010909681
Рецензии