Гумореска

Вдень у Середу, у місті, встрітились дівиці,
Вони вийшли по хазяйству прикупить водиці.
Кожна з них була так рада, що вони зустрілись,
Бо від хатнього мовчання вже вони втомились.
Тут вже Галя не вдержалась, та й давай казати:
- Чуєш, Мотре, хочу тОбі дещо показати!
Пам'ятаєш оту хату, що не міг втримати
наш Савко життя в тім пеклі, бо вона проклята?
То туди недавно в'їхав пан-городичанин,
з ним малесенькі діточки і поважна пані.
Вони хату влаштували і садок зростили,
Навіть батюшку із церкви звали і святили:
кожну тумбочку, полички, й навіть свої чашки,
Щоб не було у них горя, як в баби Палажки.
- Та Галино, перестань ти, та яке прокляття?!
То все видумали люди, щоб було заняття.
І не було у них горя, все було спокійно.
Це Палажка просто вмерла й спить собі покійно.
А Савко наш не втримався, бо хотів у місто,
Як поважні бізнесмени з бізнесом розцвісти.
Та й залишився там жити й щастя наживати,
Й жінку гідну, роботящу в місті тім шукати.
-А хіба його Оксана дома не чекає?
Вона ж тільки вдома сИдить, видно, що скучає!
- Та яке вона скучає! Вдень хропить, як хвіртка!
Бо вночі вона гуляє, молодая дівка!
-Та ти шо? А шо ж Савко той? Чи вони розтались?
Помню час, коли щасливі разом женихались.
-Та було у них кохання, але все прогнило.
Адже правда очі коле, а оте все всплило...
Сава як рішучий хлопець, взяв свої манатки,
І залишив своїй Ксюші половину хатки.
Та тепер гуляща Ксюша має по заслузі,
І працює, якшо вийде, кожен день у лузі.
- Ну нічо собі новини, я сього не знала.
Дякую тобі, подруга, що мені сказала!
Дві сусідки балакучі так розговорились,
Що в кінець їхньой розмови, язики втомились.
Ніч потроху наступала, день вже закінчився,
Й магазин, в який ходили, навіть той - закрився!