Собі найперше сказати правду. Визнати себе з усіма тарганами в голові. Привітати, як дорогого гостя. Погладити по скуйовдженому волоссі. Пригостити чарою вина і шматком духм’яного хліба. Примиритися. Помиритися. Змастити миррою втомлені ноги. Посміхнутися всім тілом. Сказати ледь чутно, кутиками вуст: «Нарешті я - дома».
Любити себе. Як оте дитинча на першому фото. Скільки тобі там? Півроку? Любити. Як луки в тумані. Як левади. Як верби, які малював аквареллю, захоплений долею Леонардо да Вінчі. Як Рось надвечірню, в якій плавають видри, соми та русалки. Любити себе. Як небо, яке зорив, лежачи горілиць годинами на запашному сіні. Розчинитися у коханні, у любощах в найкращому їх розумінні, позбувшись гріховності, як вірусу, який підхопив ненароком, опинившись тут, на Землі…
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.