Заздрiсть

                Дві дівчини – Галя й Маша, з дитинства дружили,
                Бо сусідами були, скрізь удвох ходили .
                Таємниці в них свої, в одном  класі вчились, 
                Сталось так, що майже разом вони й одружились.

                Чомусь також у обох щось там не складалось,
                Та жили собі як всі, часто зустрічались,
                На свята бува, разом зберуться й гуляють,
                А як вип’ють, на всю глотку ще й пісні співають!
               
                До одруження вони в чотирьох  гуляли ,
                Й хто за кого вийде заміж спочатку не знали .
                Маша вибрала Миколу і до рук прибрала,    
                Вийшло так, Галині доля Андрія послала.

                Та в житті завжди Андрій ні за що не брався,
                Він подобався жінкам , з ними й розважався.   
                А Галину не питай, бо з усім змирилась,
                Не показувала виду й не  з ким не ділилась

                Своїм горем. Ну а Маша заздрила Галині,
                І линула до Андрія, поки лиш у мріях.
                «Я була б в раю» - Микола ж зроду не сміється ,
                Кожен день з ранку до ночі у дворі довбеться ...

                Чому вибрала Миколу , куди я дивилась?
                Себе лаяла Марія, - як я помилилась!
                Хоч він працював у шахті й заробляв не мало,
                Та Марії все одно щось не вистачало!

                Вона з жартами завжди усе загравала,
                До Андрія, бо на нього види вона мала.
                Ну а якось на гулянці так понапивались,
                Не жартуючи, а й справді  вони помінялись.

                - Забирай собі Галина ти мого Миколу,
                Каже Маша, і Андрія потягла додому.
                Так живуть тепер і досі  Галя  і Микола,
                Дуже раді і щасливі! Бігає навколо

                Маша. – Плаче і благає свого чоловіка,
                - Повернись коханий, любий, буду я до віку
                Тобі вірна і слухняна, заживем  щасливо,
                - Що відкрились твої очі? Це ж бо просто диво!               

                Усміхається  Микола. – Треба було дбати
                Про своє,... що мала ти, а не зазирати,
                На чуже життя. А заздрість, то – велика сила,
                Ту біду, що маєш ти, сама й породила!