Ганна Осадко. О зелёной любви

    Только что полностью переведенное стихотворение и открытоеь для проверки -
пропало.
    Впервые обидно - очень хорошо вышёл перевод.
    Попробую восствановить.


                Ганна Осадко.

                О ЗЕЛЁНОЙ ЛЮБВИ.

              Глеб Ходорковский (перевод)

         ...падает снег,
            в сумерках падает снег -
            падает чисто и неумолимо,
            миллионы и миллиарды крохотных ледяных камикадзе
            летят безумно,
            гибнут беспечно...

        ... а помнишь, в другом городе - снег иной:
            где окна, как чувства, высОки,
            где арки округлы, как груди?
        ... он тогда падал под музыку -
            а, может быть, это музыка подыграла ему -
            актёру ещё неумелому?
            Не знаю, но это у них выходило чертовски красиво,
            игра в четыре руки и два сердца -
            пронзительный вальс о ласковом нежном звере
            и на фоне индцустриальных пейзажей - снег заоконный...
        ... а ты - внизу -
            я отличаю тебя в толпе,
            и реву,
            к застывшему стеклу прижимаясь носом,
            реву от нежности неудержимой,
            реву
            от неопалимой любви -
            реву под музыку и под снег,
            а ты идёшь
            там,
            четырьмя этажами ниже
            и тебе на голову падает снег,
            и музыка опадает на плечи.
            ещё минута - и я падаю к тебе на грудь,
            выбираю из белых волос ещё живые снежинки,
            шрифтом Брайля читаю Тору лица твоего,      
            и шепчу-перешёптывая,
            нАскоро,сквозь слёзы,
            босая,
            на цыпочках,
            с двумя мышиными хвостиками,
            о своей ещё такой зелёной любви
            которая расцветёт
            весной.

                *    *    *         
   

про любов зелену


Ганна Осадко


...падає сніг,
падає сніг  у сутінках –
чисто і невмолимо падає,
мільйони та мільярди малюсіньких крижаних камікадзе –
летять безголово,
помирають безжурно...
...а пам'ятаєш – інший сніг, у іншому місті:
де вікна високі, як почуття,
де арки округлі, як груди?
...він тоді падав під музику –
а може, то музика підігравала йому,
наче актору невдатному?
Не знаю, але виходило в них достобіса гарно,
гра у чотири руки і два серця –
пронизливий вальс про лагідного звіра
і завіконний сніг на тлі індустріальних пейзажів...
... і ти – унизу –
вирізняю тебе у натовпі
і реву,
притулившись носом до задубілої шибки,
від ніжності нестриманої реву,
від любові неопалимої –
під музику і під сніг реву –
а ти йдеш,  отам,
чотири_поверхи_під,
і сніг падає тобі на голову,
і музика падає тобі на плечі,
а за мить –  я падаю тобі на груди,
і вибираю з волосся білого ледве живі сніжинки,
і шрифтом Брайля читаю Тору твого обличчя,
і шепочу-шепочу
похапцем через сльози
боса
навшпиньках
із двома миршавими хвостиками
про любов ще таку зелену,
яка розцвіте весною...


© Copyright: Ганна Осадко, 2011
Свидетельство о публикации №111030305661