Думками забрів у ромашкове поле,
У синь піднебесну, де сонце гаряче,
У запах покосу, у шелест тополі,
У плесо озерне, що качкою кряче.
Це літо з дитинства таке мені рідне,
Принади його із нестримного щастя.
І диво щоденне авжеж не обридне -
Воно хоч і сяє, а вгледиш не часто.
В отаві сюрчатимуть коники лунко,
Бабки злотокрилі над цвітом і бджоли.
І ти у віночку. І хміль поцілунку.
...Та нині - зима. Завірюха. Гринджоли.
30.ХІІ.2012
Думками забрiв у ромашкове поле
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2012
Свидетельство о публикации №112123100412
Свидетельство о публикации №112123100412
Рецензии