тримай

А далі вони попливли пішки
туди, де ночують плацкартні вагони
На дні лишалось ще зовсім трішки
І сонце заходило за терикони

Йому стук коліс замінював серце
А може навіть частково і душу
А в неї, між другим і третім реберцем
Вривалось скуйовджене стомлене "мушу"

І сяяли зорі, вгризався січень
І легко було сплутать кисень з азотом
І посеред сотні неправильних рішень
Лежало єдине, з зашитим ротом

Кохання горіло як нафта у морі
Вбиваючи всіх підводних істот
І хай їм у свідки устануть зорі
Чи хтось із місцевих мерзот


Рецензии