Двi темряви

                Дві темряви , що схожі мов одна,
                Зустрілись майже вже перед світанком,
                І поки ще не “ випиті до дна»,
                Й не висвітлені  променями ранку,
                Розмову повели поміж собой.

                - Ти знаєш, я така зараз щаслива, -
                Молодша темрява хвалилася сестрі,               
                - Ти бачила, коли скінчилась злива,            
                Всміхнувся місяць із – за хмар мені.   

                І зірочки засяяли промиті,
                Мов ті курчата, як маленькі діти,
                А в лісі дуб від задоволення скрипів
                Мов пива до схочу напився,
                Й нарешті відпочити захотів.

                А молодь усю ніч в саду гуляла,
                І сміх веселий навкруги лунав,
                І хлопця дівчина кохана цілувала,
                Й цвіркун своє нам соло видавав!

                Як гарно в світі, як тут не радіти?
                Одне до одного все лине, навіть квіти
                Шепочуть щось схилившись до землі.
                Так гарно жити в темряві мені!

                І мабуть соловей трояндам ціну знає,
                Бо так в своїх піснях красу їх прославляє!
                Що ти мовчиш, скажи, сестра моя,
                Ти теж така щаслива, як і я?

                Тут старша темрява насупилась сердито,
                Й дивуючись відповіла відкрито,               
                Не бачила вночі веселощів таких 
                Бо темрява притулок для лихих ...

                А люди так сприймають навіть світ,
                І свідчать всі  про нього , як хто бачить ,
                Розповідають про одне - в ту ж мить,
                Одні чомусь радіють , інші плачуть!